Смотреть больше слов в «Словаре фамилий»
или Лысенко (Николай Виталиевич) — популярный в Малороссии композитор и исследователь народной музыки Украйны, род. в 1842 г., окончил курс в киевском ... смотреть
власна назва, імен. чол. родуЛысенковласна назва, імен. незмін.
Ли́сенко прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються.
Ли́сенко, -ка, -кові (прізв.)
ЛИ́СЕНКО Андрій Віталійович• ЛИСЕНКО Андрій Віталійович[1 (13).VII 1851, с. Жовнине Кременчуцького повіту на Полтавщині, нині затоплене Кременчуц. водо... смотреть
ЛИ́СЕНКО Андрій Семенович• ЛИСЕНКО Андрій Семенович[17(30).XI 1915, Катеринослав — 14.XI 1984, Київ]- укр. перекладач. Закінчив 1933 робітничий факульт... смотреть
ЛИ́СЕНКО Василь Олександрович• ЛИСЕНКО Василь Олександрович(7.VIII 1927, с. Нова Басань, тепер Бобровицького р-ну Черніг. обл.)- укр. письменник. Закін... смотреть
ЛИ́СЕНКО Василь Федорович• ЛИСЕНКО Василь Федорович(28.ІХ 1921, с. Залізнячка, тепер Катеринопільського р-ну Черкаської обл. — 6.I 1993, с. Горенка Киє... смотреть
ЛИ́СЕНКО Віра• ЛИСЕНКО Віра(Lysenko; справж. прізв. — Лесик)(7.VIII 1910, Вінніпег — 19.Х 1975, Торонто)- канад. письменниця укр. походження. Нар. в сі... смотреть
1889 - 20.02.1977 (Ване, близ Парижа). Живописец, художник-декоратор. С 1927 выставлялся в салоне Общества французских художников. Член салонов: Независимых и города Булонь. Оформлял демонстрационные стенды на торговопромышленных выставках. Был награжден орденом «За заслуги». Ретроспективная выставка состоялась в мае 1977 в рамках П Весеннего салона г. Булонь. Похоронен в Сент-Женевьев-де-Буа.... смотреть
Лисенко, Вячеслав Константинович (19 марта 1873 в М. — не ранее 1913) — писательПсевдонимы: Артемьев, Вячеслав; Бабий, В. К.; В. Л.Источники:• Масанов... смотреть
нар. 1933, укр. актор; Харківський рос. драматичний театр; ролі у виставах (Макбет, Наближення).
нар. 1933, укр. актор; Харківський рос. драматичний театр; ролі у виставах (Макбет, Наближення).
Конон Иванович - pyc. учёный в области горн. дела. Окончил Ин-т корпуса горн. инженеров в Петербурге (1856), учился в Гейдельбергском ун-те в Г... смотреть
Конон Иванович - pyc. учёный в области горн. дела. Окончил Ин-т корпуса горн. инженеров в Петербурге (1856), учился в Гейдельбергском ун-те в Германии (1860) и Высш. нормальной школе в Париже (1861). B 1856-60 работал в Горн. департаменте, в 1862-91 - в Петерб. горн. ин-те (c 1867 проф., c 1888 засл. проф.). Л. разработал классификацию кам. углей России (1874-76), опубликовал первое на pyc. языке руководство по технологии добычи нефти ("Нефтяное производство", СПБ., 1878), предложил систему размещения нефтеперераб. з-дов и выдвинул проблему утилизации природного газа (1879), установил оптимальную температуру для крекинг-процесса (1886), обосновал целесообразность использования процессов глубокого разложения нефти при нагревании (1887). B 1877-88 редактор "Горного журнала". T. Д. Ильина.... смотреть
химик (1837 - 1903). Окончил курс в институте корпуса горных инженеров. Был профессором горного института. В 1873 г. был командирован на юг России для ознакомления с месторождениями русских каменных углей и в 1876 г. - на Кавказ для изучения нефтяного промысла. Был редактором *Горного Журнала* с 1869 по 1873 г. Много писал по нефтяному делу. - Ср. некролог в *Горном Журнале* (1903), где подробный перечень трудов Лисенко. См. также статьи: Россия, разд. Технологическая наука ; Россия, разд. Химия .... смотреть
Лисенко, Конон Иванович - химик (1837 - 1903). Окончил курс в институте корпуса горных инженеров. Был профессором горного института. В 1873 г. был командирован на юг России для ознакомления с месторождениями русских каменных углей и в 1876 г. - на Кавказ для изучения нефтяного промысла. Был редактором "Горного Журнала" с 1869 по 1873 г. Много писал по нефтяному делу. - Ср. некролог в "Горном Журнале" (1903), где подробный перечень трудов Лисенко.<br>... смотреть
Лисенко Конон Иванович [16(28).1.1836—16(29).7.1903, Курск (похоронен в Петербурге)], русский химик-технолог. Окончил институт корпуса горных инженеров... смотреть
(1836—1903) — горный инженер; окончил курс в институте корпуса горных инженеров. В 1862 г. ему было поручено преподавание в горном институте органическ... смотреть
1842-1912, укр. композитор, фольклорист, педагог, піаніст; засновник укр. професійної композиторської школи; випускник Ляйпціґської консерваторії (1869... смотреть
ЛИ́СЕНКО Микола Віталійович• ЛИСЕНКО Микола Віталійович[10(22).III 1842, с. Гриньки, тепер Глобинського р-ну Полтав. обл. — 24.Х (6.XI) 1912, Київ]- ук... смотреть
1842-1912, укр. композитор, фольклорист, педагог, піаніст; засновник укр. професійної композиторської школи; випускник Ляйпціґської консерваторії (1869); 1904 заснував музично-драматичну школу, 1905 товариство Боян у Києві; працював в училищах та інститутах Києва, багато концертував; 10 опер, в тому числі Тарас Бульба, Енеїда, Утоплена, Різдвяна ніч, перші дитячі опери Коза-дереза, Пан Коцький, Зима і Весна; музика до Кобзаря, хори, солоспіви, обробки укр. народних пісень, фортепіанні. п'єси.... смотреть
(1842-1912), композитор, піаніст, педагог, хоровий диригент, громадський діяч Народився Микола Віталійович Лисенко 10 березня 1842 року в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської області. Батько, Віталій Романович Лисенко, офіцер орденського кірасирського полку, був людиною освіченою, з передовими поглядами на розвиток суспільства, глибоко знав і любив літературу, народну творчість. Мати, Ольга Єреміївна, походила з полтавського поміщицького роду Луценків. Навчалася вона в петербурзькому Смольному інституті шляхетних дівчат. Аристократичне виховання наклало свій відбиток на все подальше життя Ольги Єреміївни, вигранивши її характер та світогляд. Розмовляла вона виключно французькою мовою, в усьому намагаючись створити таку атмосферу, яка б не мала навіть натяку на щось народне, українське. Село Гриньки належало двоюрідному дядькові Ольги Єреміївни, поміщикові М.Булюбашу, у якого вона виховувалася. Він надзвичайно любив свою племінницю, а народження Миколи стало для нього справжньою радістю. Тут, у Гриньках, як згадував пізніше М.Старицький, над М.Лисенком «...зіткнулись два цілком протилежних і навіть ворожих впливи; з одного боку — французька мова, манери і аристократична манірність (мати й гувернантка), з другого боку — українська мова... пестощі і зайва простота манер. Перша сторона переслідувала не тільки простонародне слово, але навіть і російське, забороняючи всякі зносини з «пейзанами», а друга, навпаки, заохочувала всяку простоту, зацікавлювала розум і фантазію дитини казками народними та піснями, а вечорами відпускала весь полк служниць для забав з паничем; звичайно, забави ці полягали в різноманітних народних іграх. Протести матері тут були безсилими, і вперта наполегливість і сльози дитини, які енергійно підтримувала обожнююча свого внука бабуся (М.В.Булюбаш), переважали протести, тим більше, що і батько став на сторону тітки». У такому середовищі, серед таких людей і виростав майбутній ком- позитор. Але саме народна стихія, культура і побут народжували у серці малого Миколи невгасиму любов до рідної пісні, мови, мистецтва. У 1852 році хлопця відвезли до Києва в пансіон Вейля, звідки він, провчившись усього декілька місяців, переходить до іншого — пансіону француза Гедуена. У цьому закладі музика займала не останнє місце у вихованні та навчанні. Одинадцятирічний хлопчина показав себе майже одразу як у здібностях, так і в старанності. Літні канікули Микола завжди проводив у рідному селі. На той час туди приїжджав з Полтавської гімназії і Михайло Старицький, троюрідний брат М.Лисенка. Це товаришування зіграло свою благодатну роль у подальшому житті обох велетів нашої культури. Після закінчення пансіону Миколу віддають до 2-ї Харківської гімназії. У 1859 році Микола Віталійович вступає на природничий факультет Харківського університету. Провчившись у ньому всього один рік, він разом з батьками перебирається до Києва. Навчання в університеті, який він успішно закінчив у 1865 році, М.Лисенко вдало поєднував з заняттями музикою, яка все більше і більше захоплювала його. У цей же час він багато пише, притому звертається не лише до дрібних інструментальних жанрів, але й до музично-драматичних творів. Подорожуючи, композитор ніколи не втрачав нагоди записати завершені зразки пісень до спеціального нотного зошита, з яким ніколи не розлучався. Музика не тільки вабила М.Лисенка, а й поступово заповнювала все його життя. Йому праглося більших і грунтовніших знань, хотілося вдосконалювати виконавську майстерність. З 1867 по 1869 рік він навчається у Лейпцігській консерваторії, а з 1874 по 1876 рік — у Петербурзі, у класі блискучого майстра оркестру М.Римського-Корсакова. Повернувшись до Києва, Микола Віталійович, з властивими йому енергією і запалом, поринає у твор-чість, не забуваючи при тому педагогічну, виконавську та музично-громадську діяльність. На українському народному грунті М.Лисенко творить високохудожні композиції на шевченків-ську тематику, народні опери «Різдвяна ніч» і «Утоплена», оперу-сатиру «Енеїда», монументальну народну музичну драму «Тарас Бульба». Починаючи з 1869 року Микола Віталійович продовжував невтомно виступати у концертних програмах. У 1904 році М.Лисенко відкриває першу в Україні національну музично-драматичну школу (з 1913 року — ім. М.В.Лисенка), яка працювала у програмному режимі вищих мистецьких навчальних закладів. Разом з О.Кошицем організував у 1905 році музично-хорове товариство «Київський Боян», головою якого був до кінця життя. М.Лисенко був засновником і головою ради правління «Україн-ського клубу» (1908 — 1911 рр.). Серед огрому творчої спадщини композитора основне місце посідають опери: «Різдвяна ніч» (1873 р.), «Утоплена» (1883 р.), «Тарас Буль-ба» (1890 р.), «Наталка Полтавка» (1889 р.), «Енеїда» (1910 р.),«Ноктюрн» (1912 р.), дитячі опери «Коза- Дереза» (1888 р.), «Пан Коцький» (1891 р.), «Зима й Весна» (1892 р.). Микола Віталійович Лисенко був одним з найкращих інтерпретаторів «Кобзаря» Т.Шевченка, на тексти якого написав понад 80 вокальних творів різних жанрів. Безцінною спадщиною великого композитора стали обробки фольклорно-пісенних зразків усної народної творчості. Смерть М.Лисенка, яка настала 6 листопада 1912 року, була непоправною втратою для української музичної культури. Микола Віталійович Лисенко — засновник національної музично-творчої школи, основоположник української класичної музики. Значення його для української музичної культури неоціненне. Своєю творчістю він вперше спробував підсумувати величезний період розвитку вітчизняної музики на підвалинах глибокого і всебіч-ного вивчення народного життя і народної творчості. Величезний пласт народної музики, ряд поодиноких талановитих музичних творів різних жанрів сприймалися тепер зовсім інакше, по-новому, знайшовши логічне і справедливе обрамлення титанічною діяльністю М.В.Лисенка, який встановив чітке й однозначне визначення цьому феномену — українська музична культура. Музиці М.Лисенка притаманна органічна єдність змісту і форми, глибока ідейність, реалізм, висока композиторська майстерність. Невтомний організатор, закоханий у свою справу подвижник, талановитий художник, палкий і активний пропагандист української музичної культури, М.Лисенко за-вжди і всюди ставив собі за мету, визначав як найважливе завдання — відкривати громадськості невичерпні художні скарби українського народу. Потрапивши у 1874 році до Петербурга, Микола Віталійович майже одразу ж включився в дієву репрезентаційну працю. Він починає влаштовувати концерти, в яких демонстрував у хоровому виконанні кращі зразки музичного фольклору. Згодом він включив у ці виступи власні композиції на твори близьких йому за духом представників «Могучої кучки»: М.Балакірєва, М.Мусоргського, О.Бороді-на, М.Римського-Корсакова. Ця плеяда надзвичайно обдарованих музикантів зростала як гідне продовження тих художніх принципів, які свого часу заклав геніальний М.Глінка. Тож не випадково пізніше самого М.Лисенка порівнюватимуть з великим росіянином, називаючи його українським Глінкою. На початку 1875 року до Петербурга вперше приїхав відомий український народний співак-кобзар Остап Вересай. М.Лисенко в усьому допомагав знаменитому землякові. Перший виступ Остапа Вересая відбувся у Географічному товаристві. Безсумнівно, через те, що поруч була давно знайома, чуйна, правдива, дорога і поважна людина, яким був для кобзаря Микола Віталійович, співак почував себе значно вільніше, розкутіше і з величезним піднесенням та натхненням виконав програму, проспівавши українські народні пісні та думи. Враження від концерту було надзвичайним. Мовби самі животворні вітри далеких епох і велич народу потужним поривом пронеслися через душі й серця слухачів. Особливого відчуття тому враженню надавало ще й те, що перед початком вечора було виголошено вступне слово відомого російського фольклориста професора О.Міллера, в якому поруч із загальними роздумами було сказано багато добрих слів і про М.Лисенка як про видатного вченого, збирача української народнопісенної творчості. Згодом О.Вересай з величезним успіхом виступить у так званому «Соляному Городку» в загальнодоступному концерті. У березні 1875 року в тому ж залі «Соляного Городка» — місці проми-слових і кустарних виставок — від-бувся концерт слов’янської музики, організований М.Лисенком. Виконувалися українські, російські, польські, сербські пісні, композиції самого Миколи Віталійовича. Виступав тут і кобзар Остап Вересай. Його спів супроводжувався «туманними картинами» з діапозитивів, які заздалегідь, на замовлення М.Лисенка, виконав український художник П.Мартинович, що навчався тоді в Академії мистецтв північної столиці. І знову — вражаючий успіх і добра слава про невичерпне багатство українського фольклору. Все це відігравало свою позитивну і конструктивну роль у формуванні в суспільстві цілісного і правдивого враження про справжній стан такої важливої особливості, показового фактора народного життя, яким є музична культура. Збагачуючись і озброюючись передовими ідеями і художньо-естетичними критеріями свого часу, вивершуючи знання народного життя, переймаючись болями і радощами народу, усвідомлюючи устремління його на основі неосяжних багатств музичного фольклору, М.Лисенко закладає міцні підмурки для нової в історії світової музики української професійної музичної школи. Його подвижництво й мудрість полягали у тому, що, невтомно пропагуючи кращі досягнення великих композиторів, він готував благодатну основу для майбутніх конкретних і практичних справ, розраховуючи, врешті, не стільки на схвальну оцінку, скільки на дієву підтримку і допомогу з боку наро-ду саме усвідомленням важливості цієї справи. Згадується, як ще під час навчання в Лейпцігській консерваторії М.Лисенко виступив у Празі 25 грудня 1867 року у грандіозному слов’янському концерті. Микола Віталійович грав українські пісні у власній обробці для фортепіано, викликавши величезне захоплення слухачів. Особливо вразила слухачів обробка пісні «Гей, не дивуйте!», прослухавши яку, відомий чеський музикант і етнограф Рейєр збуджено підхопився зі свого місця з вигуком: «То духи од степу!» Схвальними матеріалами на той концерт відгукнулася газета «Narodni Listy», одну з рецензій на той концерт передрукував львівський журнал «Правда»: «...Найкраще ж подобались українські пісні, покладені ним самим з великою пиль-ністю і дотепністю. Лицарський дух мелодії запорозької і оригінальність «козака» має для нас щось чаруючого і дивного. Пан Лисенко гадає намір надрукувати збірник українських пісень. Ми б дуже бажали, щоб швидше знайшов видавця, то тим виданням зробив би справді велику послугу слов’янській літературі...» М.Лисенко сформував і збагатив майже всі існуючі в українській музичній творчості жанри. Своїми теоретичними працями в галузі музичного фольклору він значно розвинув вітчизняну науку про народну музичну творчість. Педагогічною ді-яльністю М.Лисенко заклав підвалини вищої спеціальної музичної освіти в Україні. Безпосередніми продовжувачами кращих творчих традицій М.Лисенка в українській музичній культурі були К.Стеценко, Я.Степовий, М.Леонтович. **. ..З Миколою Віталійовичем зв’язані в мене спогади найдорожчих молодих літ, в його хаті стільки незабутнього пережито! Старицький, Лисенко — сі ймення для інших належать тільки для літератури і хисту, а для мене вони вічно викликатимуть живі образи, як імення близьких і рідних людей, що, властиво, ніколи не вмирають, поки живе наша свідомість. Не знаю, чи буде хто з молодшого покоління згадувати коли про мене з таким почуттям, як я тепер згадую Миколу Віталійовича і Михайла Петровича (я все їх бачу тепер поруч!). Але я б хотіла на те заслужити... /**Леся Українка.**/ ** Смерть Лисенка розумію як величезну втрату, але, читаючи опис його похорону... відчуваю якесь тремтіння радості в серці: як любить народ свою людину! Як глибоко повчальна ця сумна, але така могутня, прекрасна церемонія проводів людини, що відслужила своїй справі, і як радісно відчувати, що народ зрозумів велич її праці. Прекрасна і смерть, коли вона веде за собою таке збудження життя, такий полум’яний розквіт почуття любові і поваги до покійного. /**М.Коцюбинський.**/ ** Я гаряче люблю українську музику. Якщо Чайковського ми називаємо чарівником російської музики, то Лисенка — цього чудового і захоплюючого красою своєї музики композитора — ми сміливо можемо назвати сонцем української музики. /**К.Станіславський.**/... смотреть
ЛИ́СЕНКО Мирон• ЛИСЕНКО Мирон(Орест Степанович; 15.XII 1952, м. Гейфільд, шт. Вікторія)- австрал. поет і драматург укр. походження. Закін. 1969 укр. су... смотреть
Лисенко, Наталия Юльевна — сотр. театр. изданийПсевдонимы: Жуковская—Лисенко, Н.; Жуковская—Лисенко, Н. Ю.; Н. Л.Источники:• Масанов И.Ф. Словарь псев... смотреть
1880-1969, родом з України, з 1920 на еміграції у Франції, укр. актриса німого кіно; небога Миколи Л.; знялася у 40 фільмах; ролі (Гріх, Сатана торжест... смотреть
1880-1969, родом з України, з 1920 на еміграції у Франції, укр. актриса німого кіно; небога Миколи Л.; знялася у 40 фільмах; ролі (Гріх, Сатана торжествуючий, Без вини винні); у Франції: Минають тіні, Дитя карнавалу, Кін.... смотреть
или Лысенко — популярный в Малороссии композитор и исследователь народной музыки Украйны; род. в 1842 г.; окончил курс в киевском университете, был мир... смотреть
выдающийся украинский композитор и музыкант-этнограф. Родился 10 марта 1842 г. в Полтавской губернии, умер 24 октября 1912 г. в Киеве. Учась в гимназии в Харькове, он занимался и музыкой у пианиста Дмитриева и чеха Вильчека. Большую пользу принесло ему, по его словам, посещение музыкальных вечеров известного любителя и мецената князя Юрия Николаевича Голицына (см. автобиографию Лисенко в газете *Сьвiт* во Львове, 1881, № 5, перепечатанную в обновленном виде в *Русской Музыкальной Газете*, 1912, № 48). Поступив сначала в харьковский, потом в Киевский университет, Лисенко был захвачен украинским национальным движением и стал ревностно изучать и записывать слова и мотивы украинских песен, в том числе песни известного кобзаря Остапа Вересая . К студенческим годам относится первая попытка Лисенко написать оперу в сотрудничестве с двоюродным братом своим Старицким , сочинившим либретто по комедии Стороженки *Гаркуша*. В опере, не законченной и не сохранившейся, наряду с чисто итальянскими страницами было кое-что и типично украинское (см. Старицкий *К биографии Н.В. Лисенко*, *Киевская Старина*, 1903, XII). Недолго пробыв мировым посредником, Лисенко поступил в лейпцигскую консерваторию. За границей он написал (1868) первое свое зрелое произведение на текст Т. Шевченки *Заповит* (Завещание) для мужского хора и тенора-соло, предназначенное к исполнению во Львове в годовщину смерти поэта. Изучение классиков шло об руку с обработкой привезенного с родины песенного материала, и в 1869 г. появился *Збирнык украиньских писень* (1-й выпуск). Для завершения технических знаний по оркестровке прожил год в Петербурге, посещая в консерватории класс Н.А. Римского-Корсакова ; затем он постоянно жил в Киеве, издавая народные песни и сочиняя музыку исключительно на малороссийские тексты и сюжеты. Он преподавал фортепьянную игру в киевском институте благородных девиц и в частной музыкальной школе; в 1900 г. основал в Киеве собственную школу. Ежегодно он устраивал в Киеве большие концерты, организуя хоры, дирижируя сочинениями европейских классиков и своими собственными и выступая как пианист. Для постановки своих сочинений он нередко бывал в Галиции, где его хорошо знали и любили. Популярность его в юго-западной Руси ярко сказалась в торжественном праздновании 25-ти, а еще более 35-летнего юбилея его музыкальной деятельности в Киеве, Львове и Петербурге, причем петербургская публика чуть ли не впервые познакомилась с его сочинениями. Этнографические труды Лисенко: 1) *Збирнык украиньских писень* - шесть выпусков (1869 - 1895), в каждом по 40 песен. 2) *Молодощi (*Молодые годы*) - збирнык танкив та веснянок (Гры, спивы, весняни, дытячи, дивочи, греночи й мишани)*; сборник обрядовых весенних песен и детских игр (1875), предназначенный для детей школьного возраста. 3) Сборник народных украинских песен для хора (мужского и смешанного) с сопровождением фортепиано в 12-ти выпусках по 10 песен (1880-е годы). 4) *Украинськи обрядови письни за-для мишаного хору* (украинские обрядовые песни для смешанного хора) в 5-ти выпусках: веснянки (1 и 2), купальская справа (3), колядки и щедривки (4) и свадьба (5) - свадебные песни, расположенные в порядке обряда (1895 - 1896). К народным песням тесно примыкают собственные песни Лисенки, главным образом на тексты Т. Шевченки: *Музыка до Кобзаря Т. Шевченки* - песни для женских и мужских голосов, для соло, дуэтов, трио, квартета и хора - 7 серий, всего 82 номера, некоторые с сопровождением оркестра, в том числе - в форме кантаты - *Бьють порогы, мисяц зходит* (1877). В 1874 г. Лисенко написана музыка на текст *Плач Ярославны* (*Слово о полку Игореве*) в переводе на малороссийский язык Максимовича . Музыкально-драматические сочинения Лисенко: *Черноморци* - оперетта в 3 действиях (либретто Старицкого по Кухаренку ); *Наталка-Полтавка* (Котляревский ) - первая украинская оперетта в 3 действиях. *Раздвяна Ничь* (либретто Старицкого по Гоголю - *Ночь под Рождество*; Киев, 1874, и Харьков, 1882); *Утоплена* (либретто Старицкого по *Майской ночи* Гоголя) в 3 действиях. (1883 - 1885); *Тарас Бульба* (либретто Старицкого по Гоголю), опера в 5 действиях (1880 - 1890); неоконченная опера *Сафо* (первоначально мелодекламация; либретто на малороссийском языке Людмилы Чернявской-Старицкой); три детских оперы на малороссийские сюжеты - *Коза-дереза* (1888), шедшая в Одессе и в Галиции (напечатана во Львове, потом в Москве), *Пан Коцекый* (Котофей, 1891, рукопись), *Зима и Весна* или *Снежная королева* (фантастический сюжет, почерпнутый из народной поэзии) - рукопись (1892). Для фортепиано: сюита на украинские темы, соната, две рапсодии на украинские темы, полонезы, ноктюрны, мазурки, вальсы и др., всего около 50 пьес. Для оркестра: *Шумка-казак* - скерцо. Для пения с оркестром - *Гамалей*; *Гусь*; кантата в честь Котляревского. В заседании юго-западного отдела Русского Географического Общества Лисенко прочел реферат: *Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем Остапом Вересаем* (отдельное издание, 1874). Другие литературные его работы: *Ноты к думе о Богдане Хмельницком и Барабаше* (*Киевская Старина*, 1883, VII); *О торбане и музыке песен Видорта* с нотными примерами (*Киевская Старина*, 1892, III); *Народни музични струменти на Украини* (Кобза, Торбань, Лира, Гусла, Цимбала, с рисунками и указанием строя) в журнале *Зоря* (в Галиции). Лисенко - первый серьезно образованный украинский композитор, овладевший европейской композиторской техникой. Главные его заслуги - в области малорусской музыкальной этнографии. Записав немало украинских мелодий, он дал им художественную обработку, сделал их достоянием широкой массы. Глубоко изучив особенности украинской народной музыки, он в сочинениях не всегда их соблюдает, незаметно для себя подпадая влиянию хорошо усвоенного им немецкого музыкального стиля. Собственная творческая фантазия Лисенко не отличается ни яркостью, ни глубиной, но его сочинения согреты неподдельным чувством и нередко красивы. См., кроме указанных работ: К. Н. *Н.В. Лисенко* (*Русская Музыкальная Газета*, 1899, № 17 - 18); А. Русов *Несколько слов о значении трудов и творчества Н.В. Лисенко для малорусского народа* (*Киевская Старина*, 1903, XII); М. Комаров *Библиографический указатель музыкальной и литературной деятельности Н.В. Лисенко* (1868 - 1903) (*Киевская Старина* 1904, I, приложение). Григорий Тимофеев. См. также статьи: Вересай Остап Микитич ; Вишневецкие ; Россия, разд. Светская музыка (XIX век) .... смотреть
Лисенко, Николай Витальевич - выдающийся украинский композитор и музыкант-этнограф. Родился 10 марта 1842 г. в Полтавской губернии, умер 24 октября 1912 г. в Киеве. Учась в гимназии в Харькове, он занимался и музыкой у пианиста Дмитриева и чеха Вильчека. Большую пользу принесло ему, по его словам, посещение музыкальных вечеров известного любителя и мецената князя Юрия Николаевича Голицына (см. автобиографию Лисенко в газете "Сьвiт" во Львове, 1881, № 5, перепечатанную в обновленном виде в "Русской Музыкальной Газете", 1912, № 48). Поступив сначала в харьковский, потом в Киевский университет, Лисенко был захвачен украинским национальным движением и стал ревностно изучать и записывать слова и мотивы украинских песен, в том числе песни известного кобзаря Остапа Вересая . К студенческим годам относится первая попытка Лисенко написать оперу в сотрудничестве с двоюродным братом своим Старицким , сочинившим либретто по комедии Стороженки "Гаркуша". В опере, не законченной и не сохранившейся, наряду с чисто итальянскими страницами было кое-что и типично украинское (см. Старицкий "К биографии Н.В. Лисенко", "Киевская Старина", 1903, XII). Недолго пробыв мировым посредником, Лисенко поступил в лейпцигскую консерваторию. За границей он написал (1868) первое свое зрелое произведение на текст Т. Шевченки "Заповит" (Завещание) для мужского хора и тенора-соло, предназначенное к исполнению во Львове в годовщину смерти поэта. Изучение классиков шло об руку с обработкой привезенного с родины песенного материала, и в 1869 г. появился "Збирнык украиньских писень" (1-й выпуск). Для завершения технических знаний по оркестровке прожил год в Петербурге, посещая в консерватории класс Н.А. Римского-Корсакова ; затем он постоянно жил в Киеве, издавая народные песни и сочиняя музыку исключительно на малороссийские тексты и сюжеты. Он преподавал фортепьянную игру в киевском институте благородных девиц и в частной музыкальной школе; в 1900 г. основал в Киеве собственную школу. Ежегодно он устраивал в Киеве большие концерты, организуя хоры, дирижируя сочинениями европейских классиков и своими собственными и выступая как пианист.Для постановки своих сочинений он нередко бывал в Галиции, где его хорошо знали и любили. Популярность его в юго-западной Руси ярко сказалась в торжественном праздновании 25-ти, а еще более 35-летнего юбилея его музыкальной деятельности в Киеве, Львове и Петербурге, причем петербургская публика чуть ли не впервые познакомилась с его сочинениями. Этнографические труды Лисенко: 1) "Збирнык украиньских писень" - шесть выпусков (1869 - 1895), в каждом по 40 песен. 2) "Молодощi ("Молодые годы") - збирнык танкив та веснянок (Гры, спивы, весняни, дытячи, дивочи, греночи й мишани)"; сборник обрядовых весенних песен и детских игр (1875), предназначенный для детей школьного возраста. 3) Сборник народных украинских песен для хора (мужского и смешанного) с сопровождением фортепиано в 12-ти выпусках по 10 песен (1880-е годы). 4) "Украинськи обрядови письни за-для мишаного хору" (украинские обрядовые песни для смешанного хора) в 5-ти выпусках: веснянки (1 и 2), купальская справа (3), колядки и щедривки (4) и свадьба (5) - свадебные песни, расположенные в порядке обряда (1895 - 1896). К народным песням тесно примыкают собственные песни Лисенки, главным образом на тексты Т. Шевченки: "Музыка до Кобзаря Т. Шевченки" - песни для женских и мужских голосов, для соло, дуэтов, трио, квартета и хора - 7 серий, всего 82 номера, некоторые с сопровождением оркестра, в том числе - в форме кантаты - "Бьють порогы, мисяц зходит" (1877). В 1874 г. Лисенко написана музыка на текст "Плач Ярославны" ("Слово о полку Игореве") в переводе на малороссийский язык Максимовича . Музыкально-драматические сочинения Лисенко: "Черноморци" - оперетта в 3 действиях (либретто Старицкого по Кухаренку ); "Наталка-Полтавка" (Котляревский ) - первая украинская оперетта в 3 действиях. "Раздвяна Ничь" (либретто Старицкого по Гоголю - "Ночь под Рождество"; Киев, 1874, и Харьков, 1882); "Утоплена" (либретто Старицкого по "Майской ночи" Гоголя) в 3 действиях. (1883 - 1885); "Тарас Бульба" (либретто Старицкого по Гоголю), опера в 5 действиях (1880 - 1890); неоконченная опера "Сафо" (первоначально мелодекламация; либретто на малороссийском языке Людмилы Чернявской-Старицкой); три детских оперы на малороссийские сюжеты - "Коза-дереза" (1888), шедшая в Одессе и в Галиции (напечатана во Львове, потом в Москве), "Пан Коцекый" (Котофей, 1891, рукопись), "Зима и Весна" или "Снежная королева" (фантастический сюжет, почерпнутый из народной поэзии) - рукопись (1892). Для фортепиано: сюита на украинские темы, соната, две рапсодии на украинские темы, полонезы, ноктюрны, мазурки, вальсы и др., всего около 50 пьес. Для оркестра: "Шумка-казак" - скерцо. Для пения с оркестром - "Гамалей"; "Гусь"; кантата в честь Котляревского. В заседании юго-западного отдела Русского Географического Общества Лисенко прочел реферат: "Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем Остапом Вересаем" (отдельное издание, 1874). Другие литературные его работы: "Ноты к думе о Богдане Хмельницком и Барабаше" ("Киевская Старина", 1883, VII); "О торбане и музыке песен Видорта" с нотными примерами ("Киевская Старина", 1892, III); "Народни музични струменти на Украини" (Кобза, Торбань, Лира, Гусла, Цимбала, с рисунками и указанием строя) в журнале "Зоря" (в Галиции). Лисенко - первый серьезно образованный украинский композитор, овладевший европейской композиторской техникой. Главные его заслуги - в области малорусской музыкальной этнографии. Записав немало украинских мелодий, он дал им художественную обработку, сделал их достоянием широкой массы. Глубоко изучив особенности украинской народной музыки, он в сочинениях не всегда их соблюдает, незаметно для себя подпадая влиянию хорошо усвоенного им немецкого музыкального стиля. Собственная творческая фантазия Лисенко не отличается ни яркостью, ни глубиной, но его сочинения согреты неподдельным чувством и нередко красивы. См., кроме указанных работ: К. Н. "Н.В. Лисенко" ("Русская Музыкальная Газета", 1899, № 17 - 18); А. Русов "Несколько слов о значении трудов и творчества Н.В. Лисенко для малорусского народа" ("Киевская Старина", 1903, XII); М. Комаров "Библиографический указатель музыкальной и литературной деятельности Н.В. Лисенко" (1868 - 1903) ("Киевская Старина" 1904, I, приложение). Григорий Тимофеев.<br>... смотреть
нар. 1975, укр. спортсменка (спортивна гімнастика); олімпійська чемпіонка 1992 у вправах на колоді, у командній першості, бронзовий призер в опорному с... смотреть
нар. 1975, укр. спортсменка (спортивна гімнастика); олімпійська чемпіонка 1992 у вправах на колоді, у командній першості, бронзовий призер в опорному стрибку, володарка Кубку світу 1990, чемпіонка світу 1991, бронзовий призер чемпіонату світу 1993 у багатоборстві.... смотреть
1898-1976, рад. біолог, агроном, член АН УРСР та СРСР, президент (1938-56 та 1961-62) Всесоюзної академії сільськогосподарських наук; родом з України; ... смотреть
1898-1976, рад. біолог, агроном, член АН УРСР та СРСР, президент (1938-56 та 1961-62) Всесоюзної академії сільськогосподарських наук; родом з України; творець псевдонаукового мічурінського вчення у біології; відкидав класичну генетику, стверджував можливість наслідування набутих ознак, переродження одного виду в ін.; у 30-ті - 1964 його вчення і агротехнічні прийоми насаджували адміністративними методами; Л. та його прихильники (лисенківщина) фактично знищили наукову школу у рад. генетиці, призвели до деградації та гальмування розвитку біології, репресій проти вчених-генетиків.... смотреть
ЛИ́СЕНКО Юрій Макарович• ЛИСЕНКО Юрій Макарович(24.XII 1925, с. В'язенка, тепер Путивльського р-ну Сум. обл.)- укр. письменник. Учасник Вел. Вітчизн. в... смотреть